FX.co - Китай та Індія згортають купівлю російського газу

2022-11-25T14:44:38

Актуальне до2022-12-22

Китай та Індія згортають купівлю російського газу

Азійські партнери Росії, схоже, вирішили відмовитися від купівлі російської сирої нафти напередодні запропонованої країнами Великої сімки межі цін та заборони на імпорт до ЄС.

Китай та Індія згортають купівлю російського газу

У цьому світлі важливо розуміти, чи є поточне уповільнення закупівель у Росії Китаєм та Індією тимчасовим фактором, який буде усунений, як тільки учасники знайдуть способи купівлі енергоресурсів в обхід санкцій. Чи негласне ембарго посилюватиметься, і в результаті азійські партнери все ж таки відмовляться від російських постачань?

Протягом цих дев'яти місяців російсько-українського конфлікту Китай, найбільший у світі імпортер сирої нафти, та Індія, третій імпортер за обсягами постачання, цього року все частіше звертаються до російської нафти. На тлі критично високих цін на газ і нафту, які ознаменували початок конфлікту, закупівлі за хорошими знижками припали до смаку азійським урядам, які вже зазнають тиску долара. На руку зіграло також те, що у спробах урятувати галузь Москва прагнула зберегти обсяги експорту після того, як західні країни відмовилися від її нафти.

Обмеження цін G7 та заборона ЄС на імпорт спрямовані на скорочення доходів, які Росія отримує від експорту сирої нафти та нафтопродуктів, і є частиною плану щодо припинення конфлікту між Росією та Україною. Скорочення обсягів грудневих ф'ючерсів з відправником вантажу «Росія» відбулося після кількох місяців активного імпорту, і, здавалося, таке становище збережеться і надалі.

Так, прогнозувалося, що Китай постачатиме 1,80 млн барелів на добу російської нафти в листопаді порівняно з 1,69 млн барелів на добу в жовтні (вересневі обсяги дорівнюють листопадовим).

Також цілком імовірно, що в листопаді Росія обжене Саудівську Аравію як найбільшого постачальника нафти до Китаю, при цьому два провідні члени групи ОПЕК+ вже кілька разів мінялися цьогорічними місцями.

Проте, схоже, ситуація для Росії змінилася. Попри плани знову відкрити економіку, китайські нафтопереробні заводи почали скорочувати закупівлю російської нафти з термінами постачання у грудні.

Індійські споживачі обійдуться без російської нафти?

Тепер і індійські нафтопереробні заводи побоюються купувати російську нафту після дати запровадження заборони на імпорт ЄС 5 грудня та запропонованої цінової межі. За словами двох джерел, знайомих із планами закупівель, провідні нафтопереробні підприємства Reliance Industries і контрольована державою Bharat Petroleum відмовляються від купівлі грудневих ф'ючерсів.

Нижчі обсяги у грудні також були за посиленням імпорту російської нафти Індією в останні місяці. Так, у листопаді Індія закуповувала приблизно по одному млн барелів на добу, що робить Росію головним постачальником цього місяця, випередивши Ірак з його 960 000 барелів на добу.

Питання для багатьох тепер полягає в тому, чи звернуться Китай та Індія знову до російської нафти в новому році, чи збережеться невизначеність, створена ціновою стелею та забороною ЄС.

Безумовно, обидві країни фактично зберігають інтерес до купівлі російської нафти, особливо якщо вона поставлятиметься з величезним дисконтом порівняно з постачанням з Близького Сходу та Африки.

Але є кілька проблем, які світять нафтопереробникам у такому разі.

По-перше, все гостріше постають питання оплати та транспортування. Тут є відразу кілька вразливих зон, кожна з яких вимагатиме винахідливості. По-перше, є питання до розрахунків. Долари не надто влаштовують Росію, як і рупії, і меншою мірою юань. Однак і рублі азійським країнам не дуже потрібні, хоча Росія із задоволенням перейшла б на карбованцеві рахунки. Очевидно, розрахунки можуть залишатися в рупіях та юанях, проте будь-який банк, який працює з підсанкціонованими, сам ризикує зазнати гніву європейців. Ймовірно, рано чи пізно частина розрахунків перекочує до сфери криптовалют, щоб російські афілійовані особи отримували оплату в токенах, переводячи її анонімно до Росії.

Однак, все одно залишаються питання транспортування, такі як страхування. Страхування може стати складнішим, хоча цілком імовірно, що нафтопереробники та трейдери досить кмітливі, щоб знайти способи продовжувати вести бізнес, наприклад, страхуючись у національних страхувальників – індійських та китайських. Втім, тоді ризики зростуть уже страхові компанії. Але це не все.

Насправді основна складність може полягати у пошуку достатньої кількості суден для перевезення сирої нафти із західних портів Росії до Азії.

Транспорт – вічна російська проблема

Відомо, що нині більшість сирої нафти, яку Китай купує у Росії, надходить зі східних портів. Так, з 3,42 млн. тонн морської нафти, доставленої в листопаді, весь обсяг, крім 705 000 тонн, надійшов з тихоокеанських та арктичних портів.

Китай купував лише невеликі обсяги нафти цього сорту, але у травні цього року вони почали зростати, досягнувши піку 739 860 тонн у червні. Якщо ми говоримо про обсяги закупівель, що перевищують щорічні, то можна розраховувати, що Китай імпортує не менше 705 000 тонн російського сорту Уралс, основного сорту, який також поставляється і європейським нафтопереробним заводам із західних портів країни.

Питання в тому, чи достатньо Росії та Китаю танкерів, щоб збільшити відвантаження нафти Уралс? Крім того, вони повинні пройти через Суецький канал, який обмежує розмір суден, або пройти довгий маршрут навколо мису Доброї Надії в Південній Африці, що збільшить її вартість та посилить ризики для страхових компаній.

З іншого боку, Індія, яка ближча до південно-західних портів Росії, ніж Китай, активізувала закупівлю нафти марки Urals після початку війни в Україні. Ймовірно, у листопаді компанія імпортує 3,13 млн тонн сирої нафти сорту Юралс, що нижче за рекордний рівень у 3,54 млн тонн у жовтні, але значно вище 135 000 тонн з листопада минулого року.

Очевидно, ці поставки також відвернуть на себе частину танкерного флоту обох країн. Однак у Росії з'являється додаткова проблема: згодом танкери стають непридатними, а ремонт утруднений через санкції. Протягом усього наступного року Росія втрачатиме танкери через технічні несправності. Частина потрапить під арешти, якщо спробує увійти до зони впливу європейських держав. І це фактор, який ще більше збільшить для Росії витрати на доставку, а отже, зробить постачання Уралсу дисконтами ще більш невигідними.

Звичайно, Китай та Індія можуть направити свої танкери та навіть закупити для цієї мети кілька суден. І якщо Європа потребуватиме дисконтної російської нафти, а це ймовірно, тоді азійцям навіть вдасться їх закупити. Але тоді Росія виявиться ще більшою залежністю від своїх східних партнерів і, можливо, зазнаватиме від них подальшого тиску у зв'язку з цінами на енергоносії.

Зараз Росія бореться за збереження хоч якихось ринків збуту, сподіваючись перекласти витрати на збиткові підрозділи й потім просто збанкрутувати їх. Проте збитки галузі загалом зростають. Можна не оновлювати обладнання з видобутку нафти, сподіваючись протриматися до міжнародної політичної відлиги, але не можна не платити зарплату персоналу. А з урахуванням зростання невідкладних витрат на експлуатацію, наприклад, купівлю мікросхем «сірим імпортом», витрати на галузь зростатимуть у геометричній прогресії, створюючи для Росії важкі умови щодо реалізації нафти та газу.

Саме це обмеження може обмежити російський експорт до Азії, а не цінової стелі G7, хоча останній і відіграє роль важеля для всієї системи.

Вже зараз очевидно, що ні Китай, ні Індія не ризикнуть європейським партнерством заради закупівлі нафти за непридатними цінами, хоча, напевно, економічна ситуація 2023 року змусить їх шукати схеми «сірого імпорту» нафти марки Уралс із Росії. Наскільки успішним буде такий імпорт? Так само, наскільки Європа вирішить закупитися російською нафтою наступного року.

Напевно, на якийсь обсяг просто дружно заплющать очі. Безперечно, це також збільшить вартість газу та нафти в середньому по ринку. Однак поки що Європа твердо впевнена, що політичному режиму Кремля не пережити цієї зими. Практично для цього Кремлю необхідно накопичити величезні суми заборгованості із зарплат усередині нафтогазової галузі, щоб масові страйки перекрили головне джерело фінансування команди Путіна. Тільки після критичного зростання заборгованостей із зарплат, яке буде маркером внутрішніх проблем, можна очікувати зсуву в цьому напрямку. Поки що про капітуляцію Кремля говорити зарано.